Подяка волонтерам

Подяка волонтерам.

Знаєте, подумав тут, а хто такі волонтери та як їх визначити?

Деякі в соціальних мережах жартують: «якщо Українським волонтерам сказати, що для ЗСУ потрібна атомна бомба, то за кілька годин вони її зберуть або знайдуть гроші, або знайдуть фахівців та перевізників, а ще за годину доставлять разом із печивом, чаєм та згущеним молоком.

Отже, хто ж такі волонтери та чим вони займаються. Це різні люди, які хочуть робити корисні для суспільства справи. Добровольцями можуть бути діти, студенти та пенсіонери, зірки сцени та пера, політики та громадські діячі. Вони можуть мати офіційний статус, наприклад, ми всі чули про волонтерів ООН, Армію Спасіння або Червоного Хреста.

Але є безліч Українських волонтерських організацій, великих і маленьких, відомих і не дуже, регіональних, обласних, районних тощо. Всі вони займаються корисною справою. А особливо в такий час лихоліття. Під час війни.

Оскільки волонтерство — це добровільна та безкорислива допомога, то волонтери не отримують за свою працю ані зарплати, ані компенсації. А часто, про багатьох з них просто і не знають.

Та я хотів би розповісти не про волонтерів. А про звичайних людей. Ці люди просто та тихо допомагають іншим. Чим можуть і як можуть, не афішуючи цього.

Дуже хочу подякувати всім тим, хто не був і залишається не байдужим. Усіх тих, хто намагається щосили наблизити нашу перемогу. Тих, кому не все одно, що відбувається з нашими захисниками. Як вони взуті, у що одягнені, що їдять, на чому сплять. Подякувати всім тим людям, чиї імена ми навіть не знаємо, а вони продовжують вносити свій внесок у якнайшвидшу нашу перемогу! Випікаючи хліб або доставляючи вантажі, плетучи маскувальні сітки або ремонтуючи транспорт, дбаючи про людей похилого віку і допомагаючи в облаштуванні переселенців. Дітлахи, які розпродають свої улюблені іграшки та переказують гроші для ЗСУ. До речі, дуже багато пенсіонерів зараз вийшли на роботу на підприємства, з яких хлопці пішли на фронт. Приємно усвідомлювати, що наше суспільство ще зберігає в собі потенціал до добрих справ. Саме ці люди доводять, що разом ми можемо робити більше, змінювати світ на краще і допомагати, не вимагаючи нічого взамін.

Тож тобі пересічний Українець і Українка моя шана!

Ви всі і є ВОЛОНТЕРИ!

Можна, звичайно, волонтерити самостійно. Що ми й робили, доки не приєдналися до волонтерської організації.

Все трималося на довірі до нас людей. Та нам і не давали грошей незнайомі люди.

За останні місяці ми зібрали гроші, та закупили хлопцям на передову біноклі, тепловізори, ліхтарики, біноклі нічного бачення, приціли нічного бачення, спальники, наколінники, налокітники, плитоноски, бронеплити, фліски, тактичні окуляри, черевики, футболки, труси, шкарпетки, дрон-розвідник та інші корисні речі. Закупляли за кордоном, та відправляли ліки для хворих дітей, коли їх бракувало в Україні.

Але знаєте яка проблема, на початку повномасштабного вторгнення, коли ми вперше збирали кошти на спорядження хлопцям на передову, чесно скажу з моєї телефонної книги, де були номери приблизно п’ятсот чоловік, відгукнулося, вгадаєте скільки? Тридцять п’ять осіб, включаючи деяких знайомих через знайомих. Дехто навіть прочитавши смс, не відповів на нього. Через кілька днів у моєму записнику, в телефоні, було набагато меньш контактів. Зайві видалив.

Дехто каже: «… Не рівняй усіх, люди різні». Так різні, одні віддають усе, навіть найцінніше-життя, інші тихо чекають, ніби це їх не стосується. Тридцять п’ять із п’яти ста! Це 7%. Впевнений, що в масштабах країни теж саме.

Ще хочу звернути особливу увагу на те, що багато волонтерів, які збирали і продовжують збирати сьогодні гроші на приватні банківські картки для лікування поранених, підтримку армії чи переселенців, за рік зобов’язані сплатити податок на дохід фізичної особи із зібраної суми. Якщо зібрана сума не перевищує 500 тисяч гривень, то податок становитиме 15%, від 500 тисяч гривень до 1 мільйона гривень – 20%, понад 1 мільйон гривень – 25%. Тобто із мільйона зібраних гривень держава забирає собі 200 тисяч. Ось цього я ніяк не зрозумію, ніяк. І це питання треба вирішувати!

Якщо я не правий, виправте мене.

Дуже сумно усвідомлювати, що є ще люди в Україні, позиція яких у принципі «какаяразніца».

Якщо так, то нам у різні боки…

Можливо, це просто в мене накипіло.

Хороші слова були сказані, правда я не знаю, хто їхній автор: «Якщо це не твоя війна, це не твоя країна! »

Але попре все ми встоїмо.

Дякую тобі народ України!

З повагою

Спец.кор. Олександр Харитонов